Холодні руки торкнулись ржавілих дверей,
і тихо сліди простигають цементною плиткою,
хто б міг збагнути, що стіни облізлі так швидко
стануть рідніші за безліч знайомих людей.
Пустим коридором, де світло щоразу лиш тліє
проходиш і чуєш - там тисячі вільних планет
/без всяких кордонів, без зайвих квартирних тенет,
й плювати на те, що опалення зовсім не гріє/
Відчинені двері, галас і гуркіт під вечір
хіба хтось живе так щасливо із тих, хто рахує лиш статки
не треба гектарів, їм вистачить тої кімнатки,
щоб ніжно, безслівно обняти коханих за плечі.
Тут творять життя, тут немає безглуздих законів,
вся їхня душа - на струнах гітарних відкрита,
хтось скаже про них, що сидять у розбитих коритах,
зате їхнє серце як завше лишалось на волі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765181
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2017
автор: sudden.voice