Кохання – дивовижна казка
Із цілковитих протиріч,
Чи нагорода, чи поразка:
Для розуміння – параліч.
Та можна виправити дещо,
Із низки непорозумінь –
Любов тримає все, не плеще,
Бо не кисіль це, а кремінь!
Хто любить жінку досконалу,
Повинен змін собі надати,
Щоб еталону, ідеалу,
Уявленням відповідати.
Та жінці ставити ж не в праві
Вимогу також краще стати,
Вона ж – таки брильянт в оправі!
Не заважаймо їй блищати!
Куди вже краще? Що за жарти?
Один обов'язок у жінки –
Кохання справжнє й щастя мати!
Все інше - пустощі й лушпинки...
Та несумісність не пускає:
Кохає Жінка – Чоловіка,
А Чоловік – Її кохає...
Це протиріччям є одвіку.
Потрібно й з логіки, як видно,
Щоб жінка - теж... Себе кохала...
Тоді було б кохання гідне,
Тоді б гармонія настала!
©~GV~05/22.7.17/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765377
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2017
автор: Gnat Valjorny