Серце розривається від розпачу:
Не чіпай, облиш, забудь, іди.
Ти не знаєш, що чекати,- дощику?
В штормі, буревії будеш йти.
Нащо це тобі?! З якого видива?!
Можеш вірним бути лиш одній?
Ні? То не чіпай мене, як ворога.
Ні. Тоді не йди зі мною в бій.
Тіл багато і очей багато,-
Міг і не побачити мене.
Жив би й не страждав від «мега-втрати»,
З іншою любов твоя мине.
Кажеш помиляюся,- можливо…
Зрозумію це в кінці життя.
Просиш зараз ти про неможливе.
Неможливе серця викриття.
Я шукаю друга - не коханця.
І байдужі всі мені, повір.
Втратила колись свого обранця.
Дописала свій кохання твір.
Так, із тих я,- стиха навіжених,
Що кохала у житті лиш раз.
І не треба цих страждань шалених.
Не потрібно бутафорних фраз.
Знаєш, що мене в житті здивує?
Якщо прийде справді Він один.
Хто не зрадить, захистить й полюбить
Так, як не кохав ще ні один.
Ти іди, іди собі спокійно.
І пробач за правду цю мою.
Може, помиляюся. Даремно
Ти не гай зі мною лиш часу.
(Альона Хомко, 2017)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765425
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2017
автор: Альона Хомко