Там у річці бачу човен,
Він самотній і пустий.
Я піду у нього сяду,
І нехай кудись пливе.
Ще не сяду, вже заплачу,
Адже крок отой сумний.
Та коли назад погляну,
Біль і смуток душу рве.
Човен той, то я у світі,
Де добро моє всі поглинають.
Коли вода лякає, то приходять,
А на суші — забувають.
Посилюють біль ті миті,
Коли дороги швидко метуть.
Сили для себе знаходять,
А мені загибель несуть.
Ти віднеси мене тихо у рай,
Там де спокій і зради немає.
Нехай постане квітучий рай,
Тоді душа моя знов заспіває.
А ти, вітре, пісню їм наспівай,
Якої жоден не впізнає.
В пам'яті в них закружляй,
Нехай думка про мене зникає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765561
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.12.2017
автор: Катрін Гарай