Оку моєму ти зовсім невидимий
Чому ж тоді у душі так щемить?
Хто ти? Навіщо, проходячи венами,
Кров зупиняєш мою і на мить
Робишся ніжним і лагідним котиком
Ніжно торкаєш волосся, чоло,
Різко зникаєш, а може, хизуєшся,
Наче цих пестощів і не було?
Довго вагалась вступити в розмову я,
Чомусь не вийшло. А з ким говорить?
,, З вітром!..”– із тиші відлуння прилинуло,
Серце торкнуло і щезло вгорі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765674
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2017
автор: Світлана Петренко