Пощо тривожить в зимнім безгомінні
Моїх думок невигадана суть?
Людське життя тоді лиш має цінність,
Якщо воно комусь несе красу.
Навчись любити! Простягни долоні,
Малюй, будуй, ліпи цей світ – твори!
І душу ізціли в сльозі солоній,
І щиро-щиро з Богом говори.
Коли ж усе отримаєш й засяєш
Правічним Сонцем серед корогов,
Знайдеш любов, безсмертя, рай… та знаєш,
Комусь віддати мусиш і Його.
Бо сенс життя у тому, щоб віддати
Усе, що зміг посіять в тобі Бог.
Цей шлях до себе… аби щастя мати
І надлюдських сягнути перемог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765845
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.12.2017
автор: Олена Жежук