В містечку жив звичайний чоловік.
Так сталось, що зустрів він жінку.
Забути зустріч цю за все життя не зміг.
І бога він благав прожити з нею вічність всю довіку …
Але вона не бачила його
Поміж своїх важливостей буденних.
У неї у житті було стільки всього,
Не помічала спроб його шалених …
Так сталось. Просто є в житті
Близькі й далекі
Материки й зірки …
Що мав зробити бог?
В обох добро в душі. Обоє мають мрії.
Бог все що міг … Дав кожному надії …
У неї щастя. Все якось зійшлось.
А чоловік життя своє довіку
Провів в самотності снігів,
У товаристві мовчазних вітрів …
У серці поселив свою єдину жінку …
Тоді сказав: я, боже, в тобі помилився!
Мені ти так і не поміг. До мене не схилився …
І полюбив він заметіль, сніги,
Їх малював. На них тепер молився …
Коли уже прощався з цим життям,
То він зітхнув: о, господи, я мов той чорний птах …
І бог йому зробив останній подарунок
Він поселив його навічно у снігах …
Раз все життя ти малював сніги,
То будеш бачити їх вічно.
І будеш повертатися назад сюди,
На один день щорічно …
Почути сміх її дітей,
Сказати кілька фраз простих …
Так може зрозумієш ти,
Що найважливіше за все – щастя близьких …
Ця жінка дуже дивувалась,
Що кожен рік в один той самий день
Вона його у місті зустрічала.
Раптом його про це вона спитала …
Здавалось, що вона все звідкись знала ...
Він відповіді на питання їй не дав,
Бо бог у нього б подарунок свій забрав.
Коханій посміхався і мовчав,
Хвилини подумки він віднімав …
Бо раптом він … щасливим став.
В будинку серед льоду тисячі картин …
На них нема нічого, крім весни,
Струмка, берези, вільхи чи сосни …
Дивився бог на це і теж запосміхався.
Я таки в тобі, друже мій, не помилявся …..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765873
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2017
автор: Дружня рука