Хай буде нас хоч п'ять зі ста.
Нехай з мільйона – кілька тисяч.
Хоч негідь пре на п'єдестал –
котися, колесо, котися!
Завжди триматимусь своїх:
земель, традицій, побратимів.
Свій хрест ніхто з них не волік,
а гордо ніс крізь пил рутини.
Крізь кпини, погляди косі,
сопіння, чавкання, крехтіння.
Де кожен перший – гречкосій.
Де легше дихати – кретинам.
Котися, колесо руде,
відлічуй обертами днини!
Своїх триматимусь людей.
Щоб битись в такт – укупі з ними.
В одвічну правду і мету,
лиш нам близьку і нам щемливу.
Лиш битись, битись, бо... зметуть!
Бо млявих жорна труть на мливо.
Якщо й залишусь в бур'янах,
один-однісінький, мов колос, –
пройду ще безліч бур, юнак.
Застрягну – гострий, злий осколок.
У м'ясі гнитиму врагам.
Свої ж – десь поряд. Поряд з ними
в думках живу. Мов ураган,
нас мовні звуки поріднили.
Вже й геть не жменька нас – зі ста.
З мільйона нас – вже -надцять тисяч!
Мов зброю, мову я дістав.
Котися, колесо, котися!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765989
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.12.2017
автор: Олександр Обрій