Літа прибрались в білу павутину,
На скронях доля вивела печать,
Я є Землі і Вічності дитина,
І вдруге вже життя не розпочать.
Та разом з тим, я істину ту знаю:
Життя моє – для Вічності лиш мить,
Тому красу природи я пізнаю,
Прислухаюся, як вода шумить.
У шумі тім звучить людський неспокій,
Гармонія між вчора й новим днем.
Я жити хочу на Землі допоки,
Допоки доля щедра напряде.
24.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766102
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.12.2017
автор: Ганна Верес