Стоять у соннім мареві сади,
Мов райське, яблуневе біле диво,
Й схотілось нам заглянути туди,
Де у дитинстві з братом ми ходили.
Стежину росяну потурбувать,
До пелюсток торкнутися губами,
Якщо де є на світі ще дива,
То тільки тут, під нашими ногами.
Відчути там нетлінний аромат
Тоді, як сонця легіт не лоскоче,
Вітри в цю пору зовсім не шумлять,
Цвіркун мовчить – збудить красу не хоче.
Хмаринки не колишуть небеса,
Мов стережуть квітучий сад і хату.
Зненацька біла саду та краса
Упала на чоло мені і брату.
4.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2017
автор: Ганна Верес