Я вже забув, який у тебе смак,
у пам’яті ти розчинилась у тумані.
Кохання подає нам новий знак,
але болить у незакритій рані.
Почувши шепіт втомленого вітру,
роси нап’ються трави молоді.
Візьму я в руки сонячну палітру
і намалюю стежку на воді.
З’єднає стежка небо із водою,
а сонце визирне в короні золотій.
І знову ранок сумуватиме зі мною
там, де кохались ми в траві густій.
Впаде зоря – я вимовлю бажання,
щоб знов світанок ми зустріли вдвох.
З грудей дістану нерозтрачене кохання,
і розділю на половинки для обох.
На крилах вітру ве́рнуться зізнання,
дощем проллються спогади палкі.
Зігріті сонцем наші сподівання
вернуть для нас мелодії дзвінкі.
17-25.12.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2017
автор: Пасічник Анатолій