Коли у снах поселиться печаль
І їх ґвалтує мало не щоночі,
Коли надійний губиться причал,
То безнадії вистражданий почерк.
Коли відчув ти зради смак гіркий,
Що болем ліг уже на сиві плечі,
Перебереш свої й чужі роки,
Що відлетіли по шляхах лелечих,
Тоді пізнаєш істину просту:
Життя нема легкого у людини,
А в долі є невидимий пастух,
Котрий пасе її щоднини, щогодини.
І ти мудрієш: невблаганний час
Сторінку за сторінкою гортає,
Аж поки там, на фініші, стріча
Твоя зоря, що небо покидає.
3.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766315
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.12.2017
автор: Ганна Верес