Вокзал. Він знову.
Сідаю в крісло. Такий ось новий рік.
Коротесеньку розмову собі придумав.
Співрозмовник – за вікном лапатий сніг …
Якась ця дивна смска.
Спіши. Нема вже зовсім часу.
Втомились вже тебе чекати.
Нікого я не знаю в цьому місті,
Хто б міг мені таке ось написати?
Адреса тут внизу. А що мені втрачати ...
Вже краще містом поблукати,
Ніж в цьому кріслі. Чи прийти - пожартувати?
Дзвоню у двері. Ми зовсім незнайомі.
Але ви так доречно мене запросили.
Чи було з мого боку зовсім вже неґречно
Прийти до вас в такій годині.
Так, справді, це моя помилка. Але чекайте ще хвилинку …
Зі мною подруга, вона чомусь сміялась, коли я номер набирала …
Тепер вона вже не сміялась …
Спиралася на двері. І мовчала.
Я знав, що ще колись в житті
Побачу ці яскраві очі, цю посмішку, що на лиці,
Так наче сонце в моїй зви́чній пустоті.
Що гладить тінню по щоці …
Це ти – моя чарівна випадковість,
І телефон мій – навіть і не жарт,
Нехай зовсім маленький, але гарний спогад ...
Минуло десять років,
А ти його напам’ять прочитала.
Пробач мені, якщо аж надто самовпевнений мій здогад …
І ми втекли, щоб поблукати,
Ми так хотіли розказати,
Що в нас відбулося в житті,
Ми так хотіли доказати,
Що перешкодили колись нам мерехтливі ліхтарі …
Коли відстукав, відспівав свою маленьку пісню Новий Рік,
Тебе я просто обіймав у ночі зоряній своїй
Думками, подихом нехай,
Я так не хочу …
Але в мене поїзд. Стій. Мене будь-ласка почекай ...
Я так багато тут зустрів,
Я так багато тут сказав,
Я може в пам’яті своїй
Тебе одну таку чекав …
Підходжу ближче … вже нема куди спішити
Ці очі, щоки, губи і в пальто плече,
Хто міг ті чари ще раз у житті мені створити
Моя зимова, моя тепла ніжність,
Тебе я обіймаю …
Більше не втечеш …
Я викидаю непотрібний той квиток.
Чи може сплю? Я задихаюсь поглядом твоїм.
Скидаю чийсь десятий вже чужий дзвінок …
Сніг, що з тобою? Що ти твориш з коханням моїм ….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766560
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2017
автор: Дружня рука