Хатино моя, ти стоїш при дорозі,
Тут дитятком перше слово, мама, сказав.
Ще босоногим бігав я по підлозі
І ту щиру любов материнську пізнав.
Хатинко моя дерев'яна, старенька,
Журавликом вертаюсь до тебе завжди.
Відійшли в інші світи батько і ненька,
Тільки, ти, залишилась в мене одненька.
Знаю, що ти мене усе виглядаєш,
Частенько сняться сумненькі вікна твої.
Моя стежина, що змійкою петляє,
Яка весною як завжди вся в спориші...
Стоїть дерев'яна хатина край села,
І все сумними вікнами поглядає.
Яка ж то щаслива в неї доля була!
На жаль одиноко тепер пропадає...
До тебе незабаром я все ж повернусь,
Старим іржавим ключем відкрию двері.
З криниці холодної водички нап'юсь,
Разом з сім'єю сядемо до вечері.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766678
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2017
автор: dashavsky