ця революція
збила його з пантелику -
на лицях і вулицях
бачив істерику й крики.
а розхристані душі
у цій ноосфері задушливій
вітер в повітрі розлущів
і розвіяв йому
під замкнені двері -
йому!
розворі з руїн,
в якого кидали люди камінням
і стріляли услід,
але влучити в нього не вміли -
бо вже був за межею країн,
він утік до садів,
заховався в чарівні раї
і, утішений там,
все радів,
заблукав у наїв.
і на крилах злітав він до неба -
і оспівував світ,
і красу,
злотокосую вроду,
бо знав, розумів -
це потрібно,
так треба...
і здрімнути приліг
у ви́сокостельних хоромах,
у яких
здіймались відлуннями
стогін і сміхи, і хори
і розплющити очі не міг -
спочиває він у захмар"ї
у зморі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766701
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2017
автор: Ем Скитаній