Колись за дною партою сиділи
Й сніданком теж ділилися не раз.
Здавалося, усе було до діла.
Одного Йваном звали, той – Тарас.
Й освіту здобували разом в вузі,
А потім розійшлися їх путі,
Та все одно близькими були друзі,
Хоч і не часто так бува в житті.
Роки, мов зграйка птахів, пролетіли…
Гніздо мав кожен, щебет дітвори.
Душею не старіли вони й тілом,
На скронях – слід осінньої пори.
В обох і діти вже повиростали:
Одні – у Львові, в інших – Магадан.
Та дружбу, що міцніш була від сталі,
Розбив назавжди Київський Майдан.
Не міг ніяк Тараса зрозуміти
Тепер російськомовний друг Іван,
Чому Тарас із дітьми йшов на мітинг,
Не вірив він і друговим словам
І про безвіз, обіцяний в Європу,
І до землі, і нації любов…
Чи дружба та була низької проби?
Гадаю, час розсудить їх обох.
20.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766742
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 18.12.2017
автор: Ганна Верес