Після душу
витруся штаньми навиворіт.
Без родзинки будні нудотні.
Бо рушник незрушний у спальні.
Бо завжди цікавіше навиворіт.
Одягну на голову
думку навиворіт.
Подумаю навиворіт
про рушник
у спальні навиворіт.
Витру голову
штаньми навиворіт
руками навиворіт
з пальцями навиворіт.
Запитають з докором:
"Чи не втомився він
усе назовні вивертати?
Чи є в його житті
хоч щось не навиворіт?
Хоч щось, що дивиться
на світ обличчям, а не нутром?
Навіть вірші його –
і ті на всі мізки вивернуті!"
Ні! – відповім після душу,
витерши душу і тіло
штаньми навиворіт,
в тому числі – голову
з думками навиворіт,
одягнувши на стегна рушник,
що знайду
у спальні навиворіт.
І ще дооовго кліпатиму на світ
великим серцем.
Ще дооовго пульсуватиму
і битимусь об скло
великими очицями,
широко розкритими у світ
навиворіт.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766769
Рубрика: Верлібр
дата надходження 18.12.2017
автор: Олександр Обрій