Буря стихає, небо похмуре, в гроті цариця наяд.
Берег і скелі сірі, безлюдні, йде прикрашання обряд.
В темному гроті плавають риби, завжди прозора вода.
В даль потойбічну дивиться довго дівчина ця молода.
Ніжне волосся, білі перлини, ноги не знають стерні.
Очі її такі ж надзвичайні, як і луска на стегні.
Гори, каміння, різні видіння, кличе давно глибина.
Хто її стріне, того ніколи не доторкне сивина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2017
автор: Марґо Ґейко