Надихай мене, дихай мною, розривай
Пута страху, що скутали душу
І ми підем, підем за край
Без тебе ні на крок не рушу
Зникай в словах моїх постійно
Мені набої вірно подавай
Давай-но разом ніжно, мрійно
Наш спільний побудуєм Рай
Десь там, де майже без брехні
Де щирі ми іще, мов діти
Де руки я тримав твої
І так хотілось жити... Жити!...
Не рви на клаптики кохання!...
Нам Доля цього не пробачить...
Лікуй коханням мої рани
Не бий зі спини, я все бачу...
Заплач, читаючи рядки
Могло би бути, ти це знаєш
Зненацька втративши вогні
Шепчу крізь відстань, що кохаю...
Привіт, моє маленьке чудо
Моя нестримна "Джеральдіна"...
І ось ти знов на моїх грудях
Така хороша, мов дитина...
Пекучим болем розпирає
Вмирає все у цій війні
Вона мене іще там лає
За жарти в надміру мої
Вона до мене ще біжить
Із посмішкою на вустах
Та човен спогадів лежить
Вже нерушимо у пісках...
Кохай мене сильніше, ти найкраща
Найкраща з цих усих -моя...
Навіщо, ти скажи, ну нащо?!
Ми маєм лиш одне життя...
І "Завтра" нас уже не буде
Не буде разом вечорів
Фарбуй чорнилами етюди
Що я в червоне так хотів...
Минай крізь пальці у пітьму
Та залишайся в голові
А, як позвеш, то віднайду
Твій погляд навіть у пітьмі...
Зникай, моя кохана... Я...
Я буду в тих місцях де поряд
З тобою ми були життя
І де не було болю, горя...
Згадай той бій, що подушками
Від них не було навіть болю
Та спогади лишають шрами
І не бажають більше волі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2017
автор: Володимир Ромен