Зима згадала, що вона зима:
Всю ніч збивала снігову перину,
Та розкидала білую пір'їну
Так густо, що жахнулася сама.
Засипала безвір'я і журбу,
Шляхи до болю та стежки до пустки.
Накрила ніжним вельоном юрбу,
Деревам пов'язала білі хустки.
Всміхнулася своїм ясним думкам,
Підправила на ясені перуку,
Горобину насипала пташкам...
І в сірі хмари заховала змерзлі руки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766868
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.12.2017
автор: Nesmi