У Зими шість дочок є

У    Зими    шість    дочок    є

У    Зими    шість    дочок    є.
Кожна    маж    щось    своє.
З    них    найстарша    -    Завірюха    -
Засипає    снігом    вуха.

Менша    -    Хуга    -    теж    сердита.
Любить    в    комині    гудіти.
Хуртовина    й    Заметіль
Снігом    сиплять    звідусіль.

Віхола    й    Метелиця
Понад    світом    стеляться.
Всі    лютують,    як    одна,  -
Щоб    до    нас    не    йшла    Весна.

У    Зими    два    сина    є.
Кожен    робить    щось    своє.
Син    Мороз    морозить    ріки,  -
Щоб    спинити    їх    довіку.

Вітер    служби    не    мине,  -
Холод    з    Півночі    жене.
Та    хоч    як    Зима    не    пнеться.
А    скоритись    доведеться.

Ні    Мороз,    ні    Хуртовина
Сонця    в    небі    не    зупинять.
Вслід    за    сонцем,    осяйна,
Вже    летить    до    нас    Весна.


Завірюха

У    бабусі    Завірюхи
Справ    важливих    -    аж    по    вуха.
Не    зупиниться    й    на    мить.
Не    присяде,    не    поспить.

Треба    всюди    побувати:
Де    Донбас,    а    де    Карпати...
Із    Полісся  -  просто  в    Крим,  -
Щоб    приглянути    за    всім.  

Погуляє    на    просторі.
Облетить    степи    і    гори.
Як    побачить    щось    не    те,  -
Враз    задує,    замете...  

Їй    потрібно    слідкувати,
Як    лягає    сніг    лапатий,
Як    стоїть    озимина,
Чи    зима    їй    не    страшна?..

Як    зимове    сонце    світить;
Чи    достатньо    снігу    дітям;
Чи    в    пошані    нині    в    них  
Лижі,    санки,    ковзани?

В    ліс    зимовий    заглядає,
Кучугури    нагортає,  -
Щоб    деревам    до    весни
Снилися    солодкі    сни.

Часом    любить    на    санчатах
З    гірки    весело    промчатись.
Ще    й    вщипнути    жартома.
Ніби    інших    справ    нема...

Завірюха-Хуртовина  
Лиш  тоді  політ  свій  спинить,
Як    весняні    ручаї  
Заведуть    пісні    свої.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766927
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2017
автор: ValeriF