Як ти, я істину бачити завжди хотіла!
Та розумом прагнула все осягати -
Спокусника цього була полонянка
Який з нього радник - пастки і грати
Майструє прибічникам безперестанку:
Задурений розум страшніше, ніж тіло
Тепер я не вірю в надуманий глузд
Тебе ж ... відчуваю з якогось-то часу…
Не розумом - то не логічні рівняння
Твій світ я прийму як магічну прикрасу.
Ти прагнеш звільнитися через пізнання?
Я ж цьому навчуся теплом твоїх вуст.
Тебе крізь розум інші пропустять,
Упевнившись - перлів чистісінька низка,
А я ж одвічна , як ти, мандрівниця.
Та знай – до тебе я більше, ніж близько -
Як небо, як доля , як власна правиця…
Як Єва, що яблуко перша надкусить.
Пригоди удвох - це розкішне свавілля
Як світу оскали розвагами стануть,
Свідомість впустить у темні підвали,
А з неба на нас вже по-іншому глянуть…
Щасливим нам розуму, й тіла замало
Пропустимо світ крізь своє божевілля
© Олена Зінченко 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2017
автор: Zinthenko Olena