вона ловить вітер: найніжніший з вітрів,
що провів би її через море:
через буремні протоки і небезпечні рифи
в моїх ідіотських витівках
і незбагненних дурницях.
вона постає, вона сходить, як сходить сонце,
і читає в мені докладно та ясно
все, чого сам не бачу.
заглибина в подушці – там був її лікоть.
то, як гніздо покинуте. де вона, де поділася?
вона, як вода. вона міниться і втікає,
а ось вона тут: небо ясне наді мною.
ні, то вона похилилась, мов верба над водою.
вона омиває мене, як хвиля – берег.
я, мов рибина в ятері;
я, мов цяцька в подарунковій обгортці,
спіймався в м'якій серцевині у себе.
літнє сонце мене покинуло, як такого,
що навчився любити зиму.
вона хороша, добра, гарна.
вона від бога;
вона наді мною схиляється,
ніби верба над водою.
з нею ангел в повному бойовому спорядженні.
він заступає мене
від дощу, й від брехні, й від ворожої кулі.
знаю: якби я впав,
вона проповзла б сотню миль під колючим дротом,
щоб витягти, де трава, і пташки, і сонце.
коли я страшний і скажений, і в'їдливий,
вона все одно не боїться.
її слово, як тіло тепле, м'яке, довірливе.
вона напуває мене, обіймаючи,
щоб я міг підвести голову;
гадаю, колись я й сам так навчуся:
схилятимуся перед нею, як тепер
вона до мене схильна, – як схиляється
над землею небом,
вербою над водою.
за твором: bends like a willow, jethro tull
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767257
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2017
автор: Crystal view