Шила мати доні нову льолю,
Вишивала мати доні долю.
Клала полотенце на долоню,
Шепотіли губи доню, доню.
Шепотіли губи знову й знову,
Вишивала квітку калинову.
А калина білим цвітом квітла,
Що би доля доні була світла.
Матінка над льолею хилилась,
Матінка над льолею молилась.
Шепотіли губи без зупинку,
А з очей котилася сльозинка.
Вишивала мати думу тихо,
Щоби обходило доню лихо.
Вишивала мати в небі зорі,
Вишивала мати квіти в полі.
Поцілунки на сорочку лляла,
Льолю до серденька притуляла.
Шила мати доні нову льолю,
Шепотіли губи доню, доню.
Парище
2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767614
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський