Чути зозулю у лісі зеленім.
Скільки гуляти ще нам навіженим?
Зозуле, зозуле, тобі світ видніше,
Бо твоя пісня щось в серці колише.
Пташко-зозуле, скажи без оману,
Та я рокі рахувати не стану.
Просто познаю чи довго, чи мало,
Якого часу мені жити ще стало.
Може й не треба роки рахувати.
Буде життя, як дала мені мати.
Тож не рахуй, моя доля-куріпко,
Життя і так протече дуже швидко.
22.07.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767681
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.12.2017
автор: Євгеній Рослик