Люблю я вітер, це моя стихія
Я з вітром розкриваю крила
Лечу крізь простір, обганяю час
Живу як вихор, і весь час
Борюсь з собою і людьми
І слухати нехочу, що мені
Час остудитись...і дощем пролитись
Сонцем обігрітись...
Рости тихенько як трава...
-Так це ж уже небуду я...
Мені все треба розбурлить
В стакані бурю сколотить
Сікти словами , як снігами
Пилюку вгору підіймать
Траву з корінням виривать.
...Я проти хмари грозової
Піду назустріч, і в двобої
Розріжу навпіл, розділю
Одну на другу надішлю
З розгону трісну і вогнем
Засвітить небо наче в день...
А потім довго буду дуть
Аж поки гнів зможу забуть...
І лиш тоді я залягаю
У домі тихо спочиваю,
Співаю дітям колискову
Веду з людьми тиху розмову
Аж поки хтось не розгнівить
І смерч в душі , що тихо спить
Знов завирує, заживе.
-Хоч тиха зовні,та повір
В душі моїй бушує звір,
Ти на шляху моїм не стій
Бити поміхою не смій
Я вирву все, з лиця змету
Розтрачу всю енергію свою
.. ... .. ... .. .... ......
І це не просто лиш слова
У вітрі я... і вітер я.... .....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767907
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2017
автор: Таня Навроцька