Вона ще майже молода,
а у очах – і біль, і туга…
У неї ще легка хода,
але настала чорна смуга.
Пішов коханий в небуття,
життя поклавши на Донбасі.
Людські глибокі почуття
враз підірвались на фугасі…
А час біжить і треба жить,
робота, дім, сім’я, робота…
І шлях удалечінь лежить,
і знову чергова субота.
В кафе багато молодих,
здорових хлопців, симпатичних.
І погляд одного із них
вона піймала на обличчі.
Розмова мила, кілька слів
та коньяку зрадливий келих.
І знову тихий серця спів,
і нотки ритмів, вже веселих.
З кафе вони пішли удвох,
що було далі – невідомо,
але суддя їм тільки Бог…
Вона була на ранок вдома.
Я не хотів би навмання,
кидати хоч найменший докір,
але вона своє вбрання
змінила на яскравий колір…
25.12.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768039
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2017
автор: Олександр Мачула