Я не вірю, що час лікує,
Може трохи затягує шрами.
А в душі наче "біс" танцює,
Сипле сіль, на ці давні рани.
Я не вірю, що пам'ять зрадить,
І дозволить усе забути.
Може серце цьому завадить,
Та від цього не легше жити.
Я не вірю, що все минає,
Бо часом хочу все вернути.
Потім долю знов проклинаю,
І так хочеться все забути.
Я не стану ніколи інша,
І не гратиму дивні ролі.
Я зроблю мабуть все, і більше,
Я піду навіть проти волі.
Я не буду комусь коритися,
Хай кусають до крові губи.
Я для себе хотіла зміниться,
І можливо це стане згубою..
Я не буду вже більше плакати,
Як би доля мене не зрадила.
Хочу сонце на обрії бачити,
І повірити справді в диво.
Я багато в житті побачила,
І високу ціну платила.
Помста-це, що я всіх пробачила,
Хоча кров застигає в жилах.
Я не плистиму за течією,
Я іду проти вітру вперто.
Зачиню за собою всі двері,
Бо минуле потрібно стерти.
Хай життя, ще не раз ламатиме,
Але я не опущу руки.
Волю я в кулаках триматиму,
І терпітиму різні муки.
Може стану для когось гордою,
Та мене не хвилюють інші.
Я піду лиш своєю дорогою,
Я не стану ніколи інша...
НАДІЯ КИШЕНЯ 26.12.2017.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768118
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2017
автор: КОЛЮЧКА