щоразу, коли мені сумно,
як-от тепер, я думаю:
вмій знайти, як бувало,
як завжди бувало – слів,
що справді мене звеселяють.
згадую минулі мертві дні –
ми знали таких чимало.
ночі цієї зими – вони особливо холодні,
коли згадую все, чого я зазнав тоді.
знову раптово стаю старий,
і боюся холодної смерти,
як тоді, коли ми вигравали
всі перегони, поспішаючи повільно.
можливо, ми змовкнемо вже незабаром
втомлено: довго нагору йти,
а донизу – і легко, й швидко;
і тоді нам доведеться переглянути
і наші застарілі світоглядні засади –
так люблять казати практичні філософи –
й підґрунтя наших вчинків,
і все, що було й минуло.
згадати б ті ранки, що були, як останні
змарновані копійки. – ті даремні ранки,
коли не було для чого
навіть прокидатися чи поставати з мертвих.
ті погані часи минули,
а настали – квітучі, плідні.
обережно тримай нашу пташку в руці.
тут у хащах я йтиму перший.
ми зробимо все, що встигнемо,
доки наш добрий терплячий старий
скаже, що нам вже досить.
проламаю тут шлях – то буде шлях для нас.
наш талан буде той, що знайдемо по дорозі.
заради бога й заради нас двох, дитино,
згадуймо час від часу
недобрі старі часи
за твором: we used to know, jethro tull
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768173
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2017
автор: Crystal view