Сірий ослик. Білий сніг.
Багряниця —опинало.
З голови до ніг.
Хекає по стежці.
Цокіт... Слизькавиця.
Він везе майбутнього Царицю.
Піднялась мітлиця:
у небі зоря:
Сей везе майбутнім і Царя.
Хуга, лід, —
чи дорога стезя?
Хто людські гріхи
на себе взяв?..
Просяває горам: світлая мітла.
Тьмі — багряна сина принесла.
Кучугури: щоки собі закруглили.
Знайти б входи- виходи просили.
О, діра! Печера чимала.
Породила! — Сонце!
в ясла понесла.
Нахилилась.
Дала їсти маленьким губам.
Вибіг слави свіжий кусень! —
провістив горбкам.
Ніжно клала на коліна
тихе дитинча.
Вверх дививсь...
А спелену́ла — пружився,
кричав.
Все як в світі.
Розійдімось.
А підходимо — вклонімось.
Бог спасать почав.
Поспішим серця віддати!
Тихо сяє ясна Мати.
21.12.2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768311
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.12.2017
автор: Шевчук Ігор Степанович