На великому бугрі,
(щоб не було мало)
Дядько Петька жив в селі,
Як бобер на салі
Бог послав йому ума,
Добру жінку й діток,
А в придачу,от біда,
Згубну звичку пити.
Не боявся він гріха,
Пив щодня й щоночі!
В свято й в будні заливав
Свої добрі очі.
Змій зелений не страшний!
(він його ж не бачить!)
Але жінка, знай одне,
Кожен день пророчить:
-Досить вже в горлянку лить,
Візьми себе в руки!
Як не перестанеш пить-
Будуть в пеклі муки…
Він послухав, позіхнув,
Похмелився тихо,
Ліг на бік він, і заснув,
І наснилось лихо.
Мабуть, жінчині слова,
Ті, що він не слухав,
Вже потрапили давно
Прямо Богу в вухо.
По дорозі біс пробіг,
Хитро усміхається,
За спиною в нього міх,
Кричить і бадається.
-Викинь зараз же мене!
Несеш свою згубу!
Я тобі не кіт в мішку!
Глянь коню у зуби!
Петро просив скільки міг,
Та не помагає…
Процес мови йшов в тупик,
Дядько все ж благає:
-Друже, куме мій рогатий!
Викинь цей мішок лахматий,
Все, що вмію я робити,
То це дуже гарно пити!
-Мені саме того й треба:
В алкоголіках потреба!
Загострив Петро локатор:
Спиртзаводу дегустатор!
Ця посада - його мрія!
Петя думав, що це рай!
У рядок-100 діжок пива,
А в цистернах - самограй!
Всі чорти – слабаки!
Вивернули животи,
І не можуть більше пити.
Довелось Петру піт лити…
Пив спиртне із дня на день,
Подурнішав, як той пень,
І рум́янець з нього спав,
Став зелений і схудав.
Вже живіт присох до спини:
Не вистача борщу дружини,
Мордачі їсть й духопели
Й заливає душу хмелем.
Хотів боса він прохати
Відпустить його на хату,
Але замість слів і мови
Белькотню видав і стогін.
А рогатий і хвостатий
Дивиться з-під пишних вій,
Хрюкнув носом, стук копитом:
-Я не зрозумів…
Вирішив Петро не пити:
-Краще буду говорити!
Взяв він на озброєння
Своє гарне мовлення!
Взяв язик на гаплик –
Чорт зіщулився - і зник!
Алілуя прочитали
І чортів мовби не стало!
Він прокинувся спітнілий,
І став усміхатися,
Присягнувся більш не пити,
Й… пішов похмелятися!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768371
Рубрика: Гумореска
дата надходження 27.12.2017
автор: Алла Гонда