1
Кров твоя – то є золото смерті
Тіло твоє – то відлуння вовчого крику,
Торкаюсь твоєї рани
Відкрито.
І виригую з себе шматки пустотного тріперу.
Шаленством прокладаю шлях до твого духу,
Підозрою огортаю твій безмежний розум,
Коли ти мені снишся під виглядом мого вбивці
Птах чорної ночі поїдає ребро старої самиці.
І моя собачність тоді нав’язуєтьсяспаленим святим,
Й твоя обачність тоді перетворюється на первородний гріх.
Ти встигнув побувати в мені ящіркою, божевіллям, сонмом знищених тіл.
На твому святі спонуки до відрази –
Я відображенням свого лукавства бути не захотів
Я захотів стати центром пробитого м’яса –Всесвіту
Я захотів прикинутись вуличним псом королеви святих.
За це ти мене побив
За це ти мене згноїв.
Тепер перед тобою скелет любові.
2
Відірви від мене шматок – я плоть,
Якою можна наситити убогих й злиденних.
Відріж мій язик – він знадобиться безликій мові
Німотних,
Пробий мої руки – і нехай
Вони засвітять дорогу шаленим.
А серце моє розтопи у гарячій печі
І зліпи з маленького каменю
Що утвориться –
Тавро для закоханих.
3
Пробий мої груди ножем всекаліцтва
Запускаючи туди знесиленого Діоніса.
На цього святі нудьги,
всередині чорного колеса –
я дух самосуду
і клоун пустот –
дитина якої позбавили сліз,
Чоловік, якого п’ючи – прокляли.
4
Вдар мене щосили в сталеве осердя мого тіла –
Гріб вічності,
Який не знаходиться
Й не знаходить,
нехай розлетиться цей ляльковий театр,
де головна ящірка, окрім вогню
ще й вміє плавати.
Кепсько плавати.
5
Розгорни вигини мого тіла,
Обпечи мою шкіру вогнем дикого правосуддя
Мої ребра – це роса для невіруючих
Мої думки – сволотний демон,
Який прагне кривавого блуду.
6
Якщо не можеш врятувати мене,
то врятуй хоч їх,
віддай сліпим очі,
а глухим – подаруй радість мови
стражденним – дай звільнення,
вічне неповернення.
Смерть на околицях Вічності.
Мовчання твоє хай роздвоїться
і утвориться скелет із святої крові
червоної, немов м’яз прадавнього
злого ока.
Червоної, немов спазм народження.
За глуму ночі віддам свої очі
за дотик пустельного вітру
усю воду тіла.
Ця саламандра носила
Ця саламандра носила
За глуму ночі віддам свої очі
за дотик пустельного вітру
усю воду тіла.
Ця саламандра носила
Ця саламандра носила
6
За глуму ночі віддам свої очі
за дотик пустельного вітру
усю воду тіла.
Ця саламандра носила
Ця саламандра носила
дитину
від Жовтого Бра
тварину від Чорного дня
Рослину від Спалаху Крику.
А
Ма
На
О
Ма
На
На.
01.02.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768397
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.12.2017
автор: Immortal