Тебе кохаю до безтями
Та тільки ти мовчиш завжди
Чи вередуєш навпаки,
Чи може ти гордуєш нами
Той чоловічий рід, мов в’язні
Серед очей, та Ваших вій
Він кожен раз і сам не свій
Та ще й нагадує тих блазнів.
Та блазень теж кохати вміє,
У нього серце як у всіх
Він бранцем є всіх Ваших втіх
Та перед Вами він німіє.
Жінки, жінки! Ви і досада, і розрада
Квітки, весіннього Ви саду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768623
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2017
автор: Dema