З дитинства ми всі родом і з села,
Й дорога в світ для кожного була
Своя, що дуже не проста є,
Бо ж без землі ніхто не виростає.
Це їй завдячуєм своїм життям-буттям,
Саме її і я, і ти дитя,
І першим почуттям, і першим кроком.
Вона є мати й те незриме око,
Що бачить все й нічого не проща,
Тож хай не втомиться творить добро душа,
Щоби жили у мирі наші діти,
Щоб світ умів прийдешньому радіти,
І більше буде теплих кольорів,
І очі посвітліють матерів!
6.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768730
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.12.2017
автор: Ганна Верес