Засмучена,
Майже навпіл розламана
Блукала ти зимовим містом …
Тут в цьому парку так порожньо.
Всіх налякало вітру свистом,
Може ще падолистом …
Здається, що з останнього проміння
Ти не збереш таких потрібних всім букетів.
Вкидаєш прямо в сніг для подруги весни насіння.
Якби могла, то розкидала б по паркету …
Тут раптом сніговик в куточку парку
Перед тобою на коліно опустився.
І так галантно запросив тебе до танцю,
Що не змогла відмовою йому ти відповісти …
Ти ж сніговик.
Де взяв ти це яскраве серце,
Що простягаєш у своїй долоні.
Звалилось з голови твоє відерце,
Такі звичайні і людські у тебе скроні …
Ну як могла з тобою не затанцювати,
Звідки у снігу того почуття взялося так багато,
І як вдається так тобі кружляти?
Ти ж сніговик. А птах не зможе так як ти літати …
До ранку весь цей сніг уже розтанув.
Стоїш у парку знову ти зовсім одна …
Ти обіцяв, що завтра поруч станеш,
Але в прогнозі снігу жодного нема …
А ти чомусь запосміхалась.
Щось там заховано в руках?
Від нього тобі в душу теплота прокралась.
Від того снігу, що його ... уже нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2017
автор: Дружня рука