Всю нічку казився вітер,
Із віття сплітав мотузки.
Мовляв, начувайся, світе,
Тебе розтрясу на друзки.
І морщився світ від шуму,
Сутулив промерзле тіло.
І пхалась зернина суму
У душу його змарнілу.
Коли ж розплелися сили,
Подумав: «Усе? Згоряю?»,
Світанок розпружив жили
І вийшов з-за виднокраю.
І світ усміхнувся світлу,
Немов немовля до неньки,
Надію ясну розквітлу
Вхопив за стебло тоненьке.
І смутку прорвавши кокон,
Відчувши припливи соку,
Пустився бравурним кроком
Назустріч новому року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769037
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.12.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)