Дід Остап, під Новий рік,
Паляницю якось спік.
Остудив, поклав у торбу,
Сів на сани. І по горбах
Білосніжних покотився,
Та в дорозі заблудився.
Нещаслива в діда доля:
В ніч один посеред поля.
А ні вогника, ні хатки,
Ні нап’ятої палатки.
Ні куща, ні деревинки,
Ні доріжки, ні стежинки.
Враз згадав дід про хлібину
Свіжоспечену, й торбину
Дістає. Відкрив сміливо.
Новорічне сталось диво:
Тільки - но зломив скоринку,
Враз знайшов свою стежинку!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2018
автор: Світлана Петренко