Попросись до мене на нічліг,
мій самотній хижий-хижий звіре.
Доки я тобі насправді вірю,
тут слідів не буде нічиїх.
Приблуди до мене серед тьми
сторожити цей зимовий шепіт.
Доки порожнеча нас не зчепить,
доти ми не станемо людьми.
Хтось когось поставить на приціл,
але чи наважиться на постріл?
Це гарчання – стогони крізь простір.
Це любов – як рана на руці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769406
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2018
автор: Катка