Ці темні очі, думав він, якась біда,
Він повністю тонув у них поволі,
Така природня їх краса,
Що не губить, а прагне волі.
Ці спраглі губи, йому занадто голі,
Хоч замасковані маревом вогню,
Вони неначе маки в полі,
Промовить－“Я безліч раз у них згорю”.
Це тіло, йому здавалося як гілка,
Така тонка й водночас сильна,
Воно－могутня стрілка,
Яка загрожує, ховаючи безсилля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769480
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.01.2018
автор: Катрін Гарай