Зажурена мати край столу сидить,
В вікно вона поглядає.
Жде сина. Той, стежку забувши сюди,
Не їде. Вона ж страждає.
Ні слів не лишилось у неї, ні сліз…
Їх німо душа ковтає.
Вони ж добре вивчили в серденько слід.
А доля літа гортає.
А там яскравіє синок… малюком,
Веселий та повнощокий.
У школі навчання. І виш, і райком.
Згубився матусин спокій.
Хоч роки її уже не молоді,
І сина літа на схилі,
Життя написало їм стільки подій
І в коси сійнуло сиві!
Летіли роки її, мов рисаки,
Підбилися геть в дорозі.
Чому ж вона має вердикт отакий?
Синок не бува в порозі…
Колись же була і вона молода,
А зараз ледь-ледь ступає…
Чи сина сумління його не з'їда?
Матуся ж… напівсліпа є.
Звела сивий погляд свій на образи,
Й послала думки до Бога,
Щоб Той на синочка її не грозивсь,
Бо ж квітла душа любов'ю.
25.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769543
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 04.01.2018
автор: Ганна Верес