ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
-«Настусенько! Сьогодні я вирішив запросити тебе на захоплюючу екскурсію. Скажи мені, люба, чи ти коли небудь відвідувала планетарій?» - запитав я, дуже сподіваючись, що на хоча б на цей раз я запитаю у неї щось таке, чого вона не знає.
-«Ти, очевидно, сподівався на негативну відповідь, чи не так? Дідусю, у 21 столітті навіть такі дітки, як я, знають, що таке планетарій. Ти ж не забувай, що зараз, практично, у кожній сім’ї є комп’ютер, і, звичайно інтернет. А Вікіпедією уже нікого не здивуєш. Я усе знаю про планетарій, але, відверто кажучи, ніколи там не була, по тій простій причині, що у нашому місті його просто немає» - сумно відповіла Настусенька.
-«Не сумуй, моя лебідонько, я думаю, що зможу вирішити цю проблему, і, для тебе, і, для інших діток. Справа у тому, що я планую запросити тебе, ніколи не догадаєшся куди, - у Всесвіт". - відповідаю.
-" Дідусю! Ти, вочевидь, помилився? Признайся? Кожен може помилитися, чи не так?» - запитала моя онученька.
-« Звичайно. Але у даному випадку я кажу щиру правду. Справа у тому, що ми відправимося туди у космічному кораблі, тільки у казковому, звісна річ.» - продовжую я.
-«Оце уже цікаво. І коли ж це трапиться, якщо не секрет?» запитала з цікавістю красуня.
-« А прямо завтра і відправимося. Навіщо відкладати на після завтра те, що можна зробити завтра» - відповідаю дещо напружено.
-«Але ж прислів’я звучить дещо інакше"…
-«Знаю, мила моя, але мені потрібна одна ніч, щоб збудувати казковий корабель. Ну, що скажеш рідненька?» - запитую посміхаючись.
-« А ти знаєш дідусю, на цей раз ти дійсно зумів мене заінтригувати. З нетерпінням очікуватиму на подорож. » - здивовано відповіла Настуся.
-« А тепер, Настусенько, намалюй мені зорі!» - запропонував я.
НАМАЛЮЙ МЕНІ ЗОРІ...
Намалюй барвисті Зорі,
мерехтіння маленьких вогників,
рясно розсипаних у нічному небі,
наче тисячі живих цикад, у вісні.
Намалюй молодий Місяць, мені,
яскравий, сріблястий серпанок ночі,
який грайливо й невпевнено похитується, у пітьмі,
аж до ранкової, далекої й чарівної Зорі.
Намалюй неосяжний Всесвіт,
безмежні, незвідані далі космічні ,
що кличуть, зачаровують, запрошують, і,
з дитинства обіцяють вічність, мені й тобі.
Намалюй золоте Сонце,
яскраве, полуденне, гаряче, мов, у вогні,
диво, яке дарує Життя на Землі
усім прийдешнім поколінням, мені й тобі.
Намалюй мені, Зорі…
-«Ну що ж, любі дітки? Сьогодні казочка дещо коротша ніж звичайно, але наступна буде напрочуд цікава. До зустрічі, малята!» -завершив я, і побіг швиденько в спеціальний ангар, де…? Збережу інтригу до завтра.
00-45 – 02:20 05. 01. 2018 Івано-Франківськ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769712
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2018
автор: Woody Paul Grey