А сніг все не йде і не йде… Роздоріжжя сторіч.
І небо повисло важким неймовірним чеканням.
Так, наче цей день і прийдешняя стомлена ніч
В історії часу є віхою передостанньою.
Нуль – нуль… так надсадно пищить електронне табло.
Нуль – нуль – це є знову кінець і є знову початок…
Якби ж хоч на трішечки снігом асфальт замело!
Якби ж … Та я знаю, що сенсу немає бурчати.
Ну ось – нуль – один… І вже відлік нестримний пішов.
Всотав побажання про щастя ефір в інтернеті.
А в когось цей відлік зворотній… Основа основ –
Надія на краще, що шириться знов по планеті.
Я сніг не для себе прошу – для веселих дітей!
Бо їм же без цього і казка – то буде не казка.
А битва із Часом?.. Дорослі в поразках – сенсеї.
Та діти навчать… Перемогою стане поразка.
Зима ніжним пухом забілить, засипле поріг,
І діточки вибіжать, й буде сніжковая злива,
Тоді, відшкрібаючи з коміра танучий сніг,
Я з ними сміятимусь голосно… й буду щаслива!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769817
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2018
автор: Валентина Курило