Плаче і плаче захмарене небо,
Плаче промозглим, холодним дощем...
Кому ж, сьогодні, дощу цього треба -
Серце стискає зажурений щем...
... Чому це січень такий плаксивий,
Білі сніжинки - дрібненьким дощем...
І дід Мороз - промоклий й сварливий,
Хмурий сховався за голим кущем...
... Ну, діду, згадай хоч раз старину -
Вийми із торби ту злу завірюху...
Та й поморозь,.. як колись в давнину,
Щоб люди додому бігли щодуху...
(Ох,.. що з нами таке нині сталось,
Чому ми зараз такі зманіжені...
Сонце на небі в хмари сховалось -
Сняться ялинам гори засніжені...)
... А дощик дрібненько сіється зранку
Ні морозу, ні сонця - дрібний лише дощ.
Так цілий вечір і так до світанку,
Змиває сліди... із затоптаних площ.
А вітер, сердитий,.. і стогне, і плаче
Сльзами холодними в зимовий цей день...
Невже ти не бачиш, сердитий юначе -
Дід Мороз нині п'яний,.. як старий пень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770087
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 07.01.2018
автор: Д З В О Н А Р