-Ти, не кохаючи мене,
Мою любов украв таємно.
Якби була хоча б взаємна!
Та чи хто злодіїв збагне?
Нащо вона тобі, скажи,
Щоб хизуватися на людях?
Слова твої - така облуда,
Нежиттєздатні муляжі.
Я їх одвідала на смак –
Палкі на відстані, квітчасті,
За мить – готові розіп’ясти.
Спустити гнів і всіх собак.
-Та що ти, люба, я завжди
Тебе, як маківку, леліяв,
Ти ж називала вітровієм
І передвісником біди.
Невже не бачила, що я
Для тебе сяйвом променистим
Стежки вигладжував тернисті,
Пелюстям віри вистеляв?
...Так гомоніли упівдих
Чи то коханці, чи подружні,
Я ж намагалася натужно
Розмов не чути далі тих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770394
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2018
автор: Оксана Дністран