Я вже не твій і твоїм вже не буду:
Хочеш – поплач, а хочеш – порадій.
Думки «про нас», цю свою ляльку Вуду,
Залиш уже на цвинтарі надій!
Не повернеш, не склеїш, не з’єднаєш
Загублене, забуте і розбите…
Плоди свого ж насіння пожинаєш,
Тобою же надійно в сніг сповиті.
«Не той, не так, не вмів і не кохав,
Не те робив, не те просив у неба…» –
Можливо й так! А як поясниш факт:
З тобою було гірше, ніж без тебе?
Були твої ілюзії, рожеві скельця мрій –
У них (а не в мені!) була тобі потреба.
Вони так і залишились - фантазії без дій,
Не бу́ло дій! Тепер – уже й не треба!
Можливо в чомусь я і катом був,
Та ти сама себе вела на місце страти.
Без тебе може чогось й не здобув,
Але з тобою - значно більше втратив…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2018
автор: Віктор Ковач