Я стала неживою. Порадій.
Мої уста говорять, ноги ходять.
Я топчу сад з надії і всіх мрій,
Лиш насінини зовсім там не родять.
Я стала зовсім, зовсім нежива.
Так дивно навіть руки піднімати,
Так дивно десь знаходити слова,
Щоб немічних якось ще обнімати.
Не в цьому дивина, а в тім, що ти
Не бачиш, що мене би поховати
Хоч серед лісу, де одні хрести
Десь зацвітуть. Сльозами б поливати.
І ліс самій, самісінькій шукати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2018
автор: Відочка Вансель