Мертві люди
звучать з моїх колонок
звучать з моїх книжок
звучать у мене в голові
цокотять щелепами
нашіптують ідеї
кличуть
кличуть
в прекрасність?
Мертві люди
дивляться зі своїх коробок
чорних дзеркал
зі своїх постів
і стікають униз
все униз
геть
в кінець сторінки
в кінець екрану
спускаються
на клавіатуру
застигають
віршем.
Мертві люди
живуть на папері
у звуках
живуть сльозами
оплесками
сміхом
у вавилонських вежах зі слонової кістки
ніжно мостяться усередині
приголублені
минулим.
Мертві люди
будують будинки
н'ю-орлеани
н'ю-йорки
лондони
візантії
у головах
заповнюють вулиці кров'ю;
дозволити їм кровоточити
дозволити руйнувати монументи
скидати тіла
у швидкі ріки артерій
щоб знайшли любов
у стертих жилах.
Вони
далека мертва зірка
долає світлові роки
століття
й досягає промінням
пустоти
залишається суперновою
що кипить у грудях.
Вічною розмовою
шумлять голови, дрижить земля
циклом смертей
повняться книги в запилюжених бібліотеках
мертві люди сміються до нас
не злобно
лагідно
бавляться душами
мов маріонетками
підіймають уверх
опускають униз
б'ють і цілують
хоч давно уже не горять
хоч давно уже пливуть
простором вічного повернення
люстри
люстри
люстри над смертним ліжком
зациклені у лімбі ДМТ
але досі світять
світять більше
ніж живі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770835
Рубрика: Верлібр
дата надходження 11.01.2018
автор: Лажневський