О, скільки ж вас месій нових,
То тут, то там, нові все ерудити.
Але ж все менше… меншає дурних,
Які дають себе занепастити.
Несуть Титани Світло… загуло,
Волхви в Залогах пам'ять відродили.
Десь там ви… й згадки навіть не було,
Коли своїх ми вже Богів славили.
Вже знов з Небес просвітлення іде,
Сварога ніч закінчилась смеркання.
У душу дух Зірковий нам несе,
Вогонь несе і з предками єднання.
Відкрились там божественні врата,
Де свічку світять з нашої лампади.
До хати віщий поклик заверта,
З Злотих Коліс Священницької Правди.
Не треба нам ісусиків чужих,
Бо ми чужих не потребуєм святок.
В нас свій Господь… Архистратиг,
Своїм Богам заплатимо податок.
Глибока наша віра, древня і свята,
Сумерії, Трипілля... Орії, Аратти.
Ви… не змогли забрати в нас свята,
Прийшла пора Своїми знов назвати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770850
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2018
автор: Миколай Волиняк