Проміння тихо кралось по воді, та віддавалось золотом в душі,
У неї залишилася гірка відраза, а мене вижида останняя сльоза.
Живильна прохолода по руках, німа істерика чаїться в капшуках,
Пливу чимдуж в безвиході, у подумках, в беззвучній моїй бесіді.
І у старичезних сундуках приховаю різкий біль у довгих розлуках,
Щоб збагатилася поезія і проза, збереглась в душі метаморфоза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770855
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2018
автор: Ілена Аксельссон