Полон долі


Ти  віриш  в  ангелів?  Я  вірю.  Плачуть  вони  осінніми  сльозами.  Ти  десь  там,  я  -  тут.  Чи  не  зустрілися  вони  в  свій  час,  і  ми  з  тобою  теж  розминулися,  віддавшись  в  полон  інший  долі,  тепер  між  нами  -  прірва.  Її  не  здолати.  І  тільки  біль,  як  відлуння,  в  тобі  і  мені.  Диханням  вітру  раптом  торкнешся  ти  волосся  мого  -  стривожиш  думки.  Сонячним  промінням  зігрієш  в  холоднечу.  Посміхнуся  тобі  у  відповідь.  У  вікно  заглянеш  світлом  місячним  -  присниться  мені  твій  силует  з  минулого  далекої  тієї  весни,  коли  стояли  ми  на  перехресті,  та  ступити,  крок  зробити  не  посміли.  Сніжинкою  білою  танеш  на  долоні.  Розтанула  сама  б  я  в  руках  твоїх,  в  твоїх  обіймах,  але  немає  у  нас  з  тобою  Права  на  любов.  Долі  іншої  кайдани  не  відпустять.  І  тільки  думки  наші  на  волі.  І  тому  лягають  в  унісон  слова  на  білий  аркуш.  Твої  завжди  я  бачу,  звернені  вони  до  душі  моєї,  як  не  помітити?  Життя  минулого  хрест  несемо  -  так  борг  велить,  а  серце  рветься  птахом  в  небо  до  тебе  назустріч,  немає  для  нього  кайданів.  І  немає  спокою.  Доторкнулися  один  до  одного  поглядом  лише  -  залишилася  пам'ять,  не  проходть.  І  ніжності  твоєї  дотик  як  забути?  Нічого  вже  зараз  зіставити  не  може.  Пізно.  Чому  ж  радує  випадковість  нової  зустрічі  на  неможливому  полі  буття?  Може,  це  нове  перехрестя?  Те,  що  Ангели  проспали,  пропустили?  І  чому  мало  статися  -  те  й  стало  ?  »Люблю»,  -  ти  шепочеш.  Трепет  серця  твого  я  відчуваю  пульсом,  і  погляд  уважний  живе  в  мені,  не  покидає.  Чи  не  померла  ще  надія,  що  Ангели  прокинуться  наші,  і  там,  на  небесах,  домовляться.  Адже  нічого  не  пізно  ...  ніколи,  поки  ми  живі.  А  якщо  запізнилися,  є  інше  життя.  Адже  душі  наші  -  вічні.  Значить,  в
все  колись  повториться.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2018
автор: Калиновий